Серед стрімких вулиць і старовинних площ Києва, на Михайлівській площі, велично височить пам’ятник княгині Ользі – одній з найвеличніших постатей в історії України. Це не просто скульптурна композиція, а символ жіночої сили, мудрості та незламності. Окрім постаті княгині, поруч стоять просвітителі слов’янських народів – Кирило та Мефодій, а також апостол Андрій Первозванний. Разом вони створюють унікальну історичну атмосферу, яка наче переносить нас у часи, коли Русь тільки починала свій великий шлях.

Ідея створення «історичного шляху»

На початку XX століття виникла ідея створити «історичний шлях» – серію монументів, які б вшановували перших руських князів. Цей шлях мав починатися від Софійської площі і простягатися до Михайлівської, формуючи справжню алею видатних постатей. Історичний задум підтримав сам імператор Микола II, виділивши на це 10 000 рублів – значну суму на той час.

Освячення місця та вибір переможця

Місце, де мав стояти пам’ятник, урочисто освятили в серпні 1909 року. Після цього оголосили конкурс, де перемогу здобув скульптор Ф. П. Балавенський. Проте, його проєкт не був втілений у життя. В результаті, за роботу взялися І. П. Кавалерідзе разом з колегами. Скульптуру княгині Ольги та бічні постаті святих Кирила і Мефодія вони виконали з модного на той час матеріалу – бетону. А постать апостола Андрія була створена руками П. В. Сніткіна, однокурсника Кавалерідзе. На жаль, горельєфи, які мали б зображати діяння Ольги, не вдалося втілити через технічні складнощі.

Перші удари долі

Відкритий у вересні 1911 року, пам’ятник не простояв і десяти років. У вирі революційних подій 1919 року його було зруйновано: статую княгині Ольги скинули з постаменту, розкололи й закопали неподалік. За кілька років доля спіткала й інші постаті композиції. На їх місці розбили сквер, а сама історія про пам’ятник почала забуватися.

Повернення із забуття

Та історія, як і правда, завжди знаходить свій шлях до повернення. У 1994 році на Михайлівській площі виставили зменшений макет і фотографії старого пам’ятника, закликавши киян взяти участь у відновленні монументу. Завдяки спільним зусиллям, у 1996 році відбулися розкопки, під час яких знайшли частини старої статуї, окрім голови. Ці залишки нині зберігаються у парку скульптур Івана Кавалерідзе на Андріївському узвозі.

Нове життя пам’ятника

Реставрацію пам’ятника вирішили провести з використанням білого мармуру, а постамент виготовили з рожевого граніту. Урочисте відкриття оновленого монументу відбулося 25 травня 1996 року, в День Києва. Княгиня Ольга, перша жінка-правителька в історії України, повернулася на своє місце, щоб знову надихати всіх своїм образом.

Міні-скульптура «У Ольги під плащем меч!»

Якщо придивитися уважно, недалеко від пам’ятника, на вулиці Велика Житомирська, 2, можна побачити маленьку копію цієї величної скульптури. Міні-скульптура з серії «Шукай!» має цікаву деталь – меч під плащем княгині, який символізує її силу та рішучість.

Михайлівська площа – серце історичного Києва

Прогулянка до пам’ятника княгині Ользі може перетворитися на справжню мандрівку крізь час. Звідси відкривається вид на Михайлівський Золотоверхий монастир, можна проїхатися Київським фунікулером або спуститися на Володимирську гірку. Поруч височіє Софійський собор, а всього за кілька хвилин ви опинитеся на Майдані Незалежності або Поштовій площі. Кожне з цих місць зберігає свої історії та легенди, чекаючи на своїх відкривачів.

Сьогодні пам’ятник княгині Ользі – це не лише символ минулого, а й живе нагадування про силу духу та незламність українського народу. Це місце, яке варто відвідати, щоб відчути подих історії і натхнення на нові звершення.

Запис Пам’ятник княгині Ользі спершу з'явиться на .

У самому серці столиці, на Майдані Незалежності, розташована одна з найзагадковіших та найпопулярніших пам’яток Києва – знак «Нульовий кілометр України». Цей символічний пам’ятник відзначає точку, з якої офіційно починається відлік усіх дорожніх відстаней країни. Як і в багатьох містах світу, у Києві ця початкова точка стала особливим місцем для жителів і туристів, своєрідним символом єдності та зв’язку між різними частинами нашої держави та світу.

Мармурова колона з секретом

Пам’ятний знак являє собою витончену колону, виконану з флорентійського мармуру. Під нею розміщені таблички з назвами міст України та світу і відстанями до них. Вони мають стати орієнтиром для мандрівників, але є один цікавий нюанс: багато з цих відстаней абсолютно не відповідають реальності. Так, до столиці Замбії, Лусаки, відстань вказана лише 399 км. Це означає, що, за задумом авторів, місто розташоване десь на півдні України! Такі «географічні дива» додають пам’ятнику ще більше шарму та загадковості, адже він стає своєрідною грою для тих, хто любить уважно досліджувати деталі.

Трансформація символу

У день міста в травні 1996 року на колоні замість глобуса стояла скульптура архангела Михаїла – покровителя Києва. Ця велична фігура мала стати охоронцем столиці, але під час масштабної реконструкції Майдану Незалежності у 2001 році пам’ятник зазнав змін. Згодом, у 2002 році, на Лядських воротах встановили нову статую архангела, а стару передали до Донецька. Таким чином, на місці Михаїла з’явився глобус, який тепер символічно «охороняє» центр Києва. Через незвичний вигляд його прозвали «крилатим», адже композиція надає пам’ятнику своєрідної легкості та польоту.

Романтика «Нульового кілометра»

Пам’ятник швидко став улюбленим місцем зустрічей для закоханих та друзів. Тут призначають побачення, домовляються про зустрічі, і не дивно – адже це центр не лише географічний, а й культурний. Під час прогулянки Майданом Незалежності «Нульовий кілометр» стає обов’язковим пунктом зупинки, адже звідси відкривається прекрасний вид на навколишні визначні місця. Це точка, яка об’єднує минуле та сучасність, спокій і метушню, велич і простоту.

Митці та ідея

Створення цієї знакової пам’ятки належить талановитим скульпторам Борису Приймаку, Ростиславу Кухаренку, Андрію Малому та архітектору Георгію Куравському. Ідею ж втілив у життя Сергій Скляренко. Їхня робота стала справжнім подарунком місту, візитною карткою, що втілює в собі дух Києва – гостинний, величний, дещо загадковий і завжди відкритий для нових знайомств і вражень.

Місце зустрічі – Крещатик, 22

Отже, якщо ви хочете відчути справжню атмосферу Києва, призначайте зустріч біля знаку «Нульовий кілометр» на Хрещатику, 22. Тут кожен камінчик дихає історією, кожна деталь має свій сенс, а кожна зустріч перетворюється на незабутню подію. Це місце, яке об’єднує, надихає та нагадує, що всі дороги ведуть до Києва – серця України.

Запис Памʼятник «Нульовий кілометр» спершу з'явиться на .

У самому серці Києва, на мальовничих схилах Хрещатого парку, височіє Арка Свободи українського народу — місце, де зустрічаються історія, мистецтво та свобода. Це не просто архітектурна споруда, а символ боротьби, змін і нових сенсів, які переплітаються в долі кожного українця. Давайте зазирнемо за лаштунки цього монументу і дізнаємось, як він став тим, ким є сьогодні.

Як сад став парком: від царських алей до народних просторів

Хрещатий парк, де нині стоїть Арка, з’явився ще у XVIII столітті як частина великого Городського саду. У ті часи він мав витончену назву — Царський сад. Сюди приходили прогулятися шляхетні дами в пишних сукнях та кавалери в елегантних костюмах. Потім часи змінилися, як і назви парку: від Царського до Купецького, від Пролетарського до Піонерського. Але незмінним залишалася його головна принада — оглядовий майданчик, звідки відкривається захоплюючий вид на Поділ, могутній Дніпро та далекі береги лівобережжя.

У 1930-х роках на цьому місці стояв фонтан із величезною фігурою слона, який став місцевою легендою. А ще пізніше, у 1970-х, тут красувалося оглядове колесо, звідки можна було побачити весь Київ як на долоні. Місце, яке притягувало погляди й думки, зрештою стало центром великої події — народження Арки.

Як народжувалась Арка: райдуга над Києвом

У 1979 році радянська влада вирішила звести на місці оглядового колеса монумент. Це мало стати символом «вічної дружби» між двома народами. Так, 3 листопада 1981 року, напередодні святкування 1500-річчя Києва, урочисто відкрили Арку Дружби народів.

Арка, висотою 35 метрів, виглядала як гігантська райдуга, викарбувана з титанового металу, яка наче злітає в небо, обіймаючи собою місто. Під нею розташувались дві скульптури: бронзова композиція з робітників, які разом підняли стрічку з Орденом Дружби народів, та гранітна сцена з Богданом Хмельницьким і російським послом Василем Бутурліним, що зображала Переяславську раду.

Перетворення: від ідеології до свободи

Час плинув, і символи, які колись здавалися міцними, як сама Арка, почали втрачати свій сенс. Після 2015 року все частіше підіймалося питання про доцільність існування цього монументу, адже він більше не відповідав духу часу та прагненням людей. У 2018 році активісти навіть намалювали на арці символічну тріщину — знак солідарності з українськими політв’язнями, які перебували у російських тюрмах. Це стало знаком змін, що наближалися.

У квітні 2022 року бронзові фігури робітників були демонтовані, а через два роки Міністерство культури зняло з Арки статус пам’ятника історії, відкривши шлях до її перетворення. Так Арка Дружби народів отримала нове ім’я — Арка Свободи українського народу. Тепер вона символізує не дружбу з кимось, а свободу українського народу — нашу незалежність, наші прагнення, наші мрії.

Нова легенда старого міста

Арка Свободи — це не просто металева конструкція, це місце, де зустрічаються історія та сучасність. Вона є свідком того, як Київ змінювався разом зі своїми мешканцями, як переживав складні часи та відкривав нові горизонти. І тепер, коли ви стоїте під цією величезною титанічною райдугою, подумки відчуйте, як Київ, наче фенікс, знову і знову відроджується з попелу, стаючи все сильнішим і прекраснішим.

Околиці, що варто побачити

Не забудьте відвідати і навколишні пам’ятки. Зовсім поруч розташована Колона Магдебурзького права, що символізує незалежність Києва ще з часів його Магдебурзького права. А Скляний міст, який з’єднує Хрещатий парк з Володимирською гіркою, дозволяє помилуватися панорамою міста під час прогулянки. Це місце, де кожен куточок дихає історією і дарує натхнення.

Арка як символ нової епохи

Сьогодні Арка Свободи українського народу — це символ не лише Києва, а й усієї України, яка бореться за своє майбутнє. Вона нагадує нам, що навіть найміцніші символи можуть змінюватися, віддзеркалюючи нові реалії та мрії. І тепер Арка — це символ нашої свободи, нашого права обирати власний шлях і наше майбутнє, яке ми творимо кожного дня.

Запис Арка Свободи українського народу спершу з'явиться на .

На головній площі столиці, де сходяться найважливіші шляхи нашої історії, височіє Монумент Незалежності України. Він не просто прикрашає Майдан, а й розповідає захопливу історію про силу духу та невпинне прагнення до свободи, що закладено в серці кожного українця.

Як Майдан отримав нове ім’я

Після буремних подій 1991 року, коли Україна вирвалась з тенет радянського минулого, на головній площі Києва відбулися значні зміни. Першим символом цих змін став демонтаж пам’ятника Жовтневій революції, який вже не відображав нових прагнень українського народу. Місце, що колись було Площею Жовтневої революції, отримало нове ім’я — Майдан Незалежності, місце, де почалося народження нової держави. У цей момент було вирішено: тут обов’язково має з’явитися монумент, що увіковічнить здобуття омріяної свободи.

Конкурс, який тривав роками

Пошуки ідеального символу тривали цілих шість років. Міська влада оголосила конкурс на найкращий проєкт Монумента Незалежності, ідеї якого мали відображати відродження та єдність України. Пропозицій було багато — майже 40 проєктів змагалися за право бути втіленими в життя. Але жоден з них не зміг повністю вразити журі. І тільки у 2000 році, коли майже втратили надію знайти ідеальний варіант, вирішили об’єднати кращі пропозиції трьох творчих колективів. Архітектор Олександр Комаровський та скульптор Анатолій Кущ отримали завдання створити щось виняткове, що відображатиме нову епоху для України.

Тріумфальна колона на честь Незалежності

Роботи на Майдані кипіли. За лічені місяці площу оновили, а на її головному місці, 20 серпня 2001 року, з’явилася білосніжна колона, увінчана величною скульптурою. Це була не просто дівчина, а справжня Берегиня, символ України, яка тримає в руках золоту калину — символ краси, вічності та національної єдності. І це не випадковий образ: прототипом для скульптури стала донька автора, молода та тендітна художниця Христина Катракіс. Вона втілила у собі всю красу та витонченість нашої країни.

Мовчазний охоронець міста

Монумент — це не просто велична колона. У ньому є особлива магія, адже він уособлює все те, чого прагнув український народ протягом багатьох століть. Висота монумента сягає 61 метра, а бронзова дівчина у національному вбранні, з витонченою вишивкою на довгій сорочці та яскравою плахтою, мовчки споглядає за столицею. Вона ніби охороняє місто та всіх, хто приходить сюди, нагадуючи про незламний дух та силу нашого народу.

Архітектурна симфонія

Кожен елемент монумента — це символ. Масивний постамент нагадує ворота Заборовського, що зберігають у собі тисячолітню історію Софії Київської. Навколо нього 16 коринфських колон, що символізують єдність українських земель. А над усім цим сяє золотий тризуб, оточений вишуканими бароковими елементами. І, можливо, саме цей образ — вдалий мікс різних культурних традицій — найкраще показує, якою різноманітною та багатою є Україна.

Таємниці, сховані всередині

Не кожен знає, що всередині колони є сходи, які ведуть до самого вершечка. Там, на висоті 49 метрів, ховається секрет — багатотонний маятник, який захищає монумент від бур і землетрусів. Це справжній інженерний шедевр, що захищає наш символ від стихій, ніби ще раз підкреслюючи: як би не було важко, Україна вистоїть та захистить свою незалежність.

Символ, який єднає серця

Монумент Незалежності став справжньою окрасою столиці та магнітом для туристів з усього світу. Кожен, хто стоїть перед ним, відчуває гордість за нашу державу, за її народ та їхню боротьбу за свободу. І кожен, хто поглядає на цю дівчину, що височіє над містом, розуміє: сила України — у її єдності, а її краса — у незламності духу.

Живий символ на всі часи

Монумент Незалежності — це не просто пам’ятник, а жива історія, що нагадує нам про те, якою ціною була здобута свобода. Це символ нашої єдності, нашої сили та віри в краще майбутнє. І кожен раз, коли ми проходимо повз, він нагадує: ми разом, ми сильні, і ми ніколи не здамося.

Запис Монумент Незалежності спершу з'явиться на .

У самому серці Києва, на мальовничих схилах Дніпра, височіє магічна Колона Магдебурзького права. Вона не просто кам’яна споруда, а справжній охоронець історії, мовчазний свідок епох, що змінювали одна одну. Вже понад двісті років цей пам’ятник стоїть на варті пам’яті про ті часи, коли кияни відстоювали своє право на самоврядування та справедливість.

Радість повернення: як кияни відзначили відновлення прав

У далекому 1802 році, коли Києву повернули втрачене Магдебурзьке право, місто охопила справжня ейфорія. Вулиці запалали яскравими вогнями ілюмінацій, а кожен киянин відчув, що історична справедливість відновлена. Святкування тривало три дні поспіль, і ця радість не була марною. З любов’ю до свого міста та вірою в майбутнє, мешканці зібрали 10 тисяч рублів на будівництво пам’ятника, який увічнив би цю важливу подію. Архітектор Андрій Меленський взявся за справу, і вже через кілька років, у 1808 році, Київ отримав свій перший класичний пам’ятник.

Легенда про хрещення княжих синів

Колону Магдебурзького права часто називають «нижнім пам’ятником святому Володимиру», і на це є причина. За легендою, саме тут, на березі Дніпра, великий князь Володимир хрестив своїх синів. Ця подія залишила такий глибокий слід у свідомості киян, що вже з 1804 року до цієї місцевості стали ходити хресні ходи для освячення води. Колона стала священним місцем, яке об’єднувало киян у їхній вірі та пам’яті про величний момент хрещення Русі.

Відродження після забуття

Але, як і кожен символ, Колона переживала свої злети та падіння. Згодом пам’ятник і джерело прийшли в занепад, і здавалося, що їхня історія підійшла до завершення. Та в 1861 році, завдяки скрипалю Михайлу Демиденку, монумент відродився. Він профінансував очищення колодязя, і пам’ятник знову став нагадуванням про славне минуле. Проте історія знову піддала його випробуванням, і в 1912 році Колона опинилася в аварійному стані. Чи міг хтось тоді уявити, що цей символ витримає ще не одну бурю часу?

Дорога до Дніпра: нове життя для старої колони

У 1914-1915 роках, завдяки побудові сходів, які з’єднали Володимирський узвіз з набережною Дніпра, Колона отримала нове дихання. Це було важливе рішення, яке дозволило кожному охочому легко дістатися до монумента. Тепер цей символ свободи став доступним і зрозумілим для кожного киянина та гостя міста. Велична 18-метрова колона, увінчана кулею та хрестом, знову засяяла, нагадуючи про свою незламність.

Випробування радянськими часами

На жаль, радянська доба не була прихильною до історичних пам’яток. Хрест з Колони було знято, а сам пам’ятник поступово втрачав свою колишню велич. Проте, навіть ці важкі часи не змогли повністю знищити його дух. Він вистояв, зберігаючи свою місію – нагадувати про боротьбу та відродження.

Тріумфальне повернення

У 2013 році, до 1025-річчя Хрещення Русі, Колону Магдебурзького права було відреставровано. Вона знову засяяла, повернувши свою первісну велич та хрест, який так символічно увінчав цей монумент. Тепер кожен, хто бачить її, може відчути ту силу та велич, які криються у цьому скромному, на перший погляд, пам’ятнику.

Місце, що об’єднує минуле і сучасність

Сьогодні Колона Магдебурзького права не просто архітектурна пам’ятка, а справжній охоронець київської історії. Вона, мов мовчазний сторож, нагадує про ті часи, коли Київ здобув своє право на самоврядування. Вона розповідає про віру, надію та незламність духу киян. Піднімаючись сходами з Володимирського узвозу, кожен може відчути подих минулого, побачити перед собою величну панораму міста і згадати, що свобода та справедливість завжди знайдуть свій шлях до відродження.

Оазис історії у серці Києва

Колона Магдебурзького права розташована у чудовому місці, де історія поєднується з красою природи. Поруч височіє Арка Свободи українського народу, а зовсім поряд затишний Хрещатий парк запрошує на прогулянку. Тут, на перехресті історії та сучасності, кожен зможе знайти для себе щось особливе. Відвідуючи Колону, ви зможете поринути у минуле, відчути велич моменту та зануритися у красу київських краєвидів.

Магдебурзька колона – це більше, ніж просто пам’ятник. Це історія про відродження, про боротьбу за свободу і справедливість, про велич Києва, який стоїть на варті своєї історії.

Запис Пам’ятник Магдебурзькому праву спершу з'явиться на .

У самому серці Києва, поруч з величними Золотими воротами, стоїть пам’ятник, який переносить нас у часи, коли Київська Русь була на піку своєї могутності. Це пам’ятник Ярославу Мудрому – князю, який став символом мудрості та розквіту. Його постать у бронзі тримає в руках макет Софійського собору, наче передає нащадкам важливість збереження духовної та культурної спадщини. Його погляд спрямований на місце, де й досі стоїть цей величний храм, нагадуючи про те, що справжня велич – це не лише в мури й скарби, а в здобутках людського духу.

Епоха розквіту Київської Русі

Правління Ярослава Мудрого стало золотою добою для Київської Русі. Його дії були спрямовані на зміцнення держави, розвиток культури та освіти. Саме в цей час Київ став справжньою перлиною Європи, а «місто Ярослава», як його часто називають історики, вражало своєю величчю та красою. Головний в’їзд до міста прикрашали Золоті ворота, які зустрічали мандрівників з усього світу, а Софійський собор, збудований зусиллями князя, став осередком політичного, громадського та духовного життя. Тут обговорювалися важливі справи, приймалися доленосні рішення та молилися за добробут землі Руської.

Від ідеї до втілення

Ідея створення пам’ятника належить талановитому скульптору Івану Кавалерідзе. Ще у 1949 році він зробив маленьку композицію під назвою «Ярослав Мудрий з макетом Софії Київської». Ця ідея довго чекала свого втілення, аж поки у 1997 році в самому центрі міста не з’явився монумент на честь великого князя. Над його створенням працювали декілька відомих майстрів, і хоча Іван Кавалерідзе вже не був серед нас, його мрія здійснилася завдяки його талановитим послідовникам.

Бронзовий свідок минулого

Бронзова постать князя височить на гранітному постаменті, піднявшись на курганоподібний насип, до якого ведуть кам’яні сходи. Поряд на камені льодовикового періоду викарбуване ім’я Ярослава давньоруськими літерами, наче нагадуючи всім про його невмирущу славу. Поєднання реалістичної пластики кінця XIX століття та візантійських мотивів надає скульптурі особливого колориту, а висота фігури, яка сягає понад чотири метри, вражає своєю величчю.

Таємниці та легенди

Цікаво, що на зворотному боці пам’ятника можна побачити три відбитки долонь. Це своєрідний «підпис» скульпторів, які працювали над його створенням, і здавалося б, проста, але зворушлива деталь додає монументу ще більше людяності. Містяни жартома називають пам’ятник «Чоловік з тортом», адже макет собору в руках князя чимось нагадує цей святковий десерт. Але для кожного, хто знає історію Ярослава Мудрого, ця назва викликає лише усмішку, адже за цією скульптурою стоїть образ великого правителя, який прагнув зробити свою державу сильною, мудрою та процвітаючою.

Копія пам’ятника на Андріївському узвозі

Цікаво, що менша копія пам’ятника встановлена на Андріївському узвозі, поряд із Музеєм-майстернею Івана Кавалерідзе. Вона не така велика, але має свій неповторний шарм. Тут, у затишному скверику, образ Ярослава Мудрого здається ще ближчим до людей, ніби запрошує кожного відчути той дух часу, коли Київ був столицею величезної та могутньої держави.

Пам’ять, яка живе

Пам’ятник Ярославу Мудрому – це не лише данина великому князю, а й символ того, що історія жива, вона поряд з нами. Кожен, хто проходить повз цей монумент, може відчути велич і мудрість тієї епохи, коли Київ був центром світової культури та цивілізації. І кожен може побачити, що мудрість Ярослава і сьогодні надихає нас на нові звершення.

Запис Пам’ятник Ярославу Мудрому спершу з'явиться на .

У самому серці Києва, на мальовничій Володимирській гірці, височіє пам’ятник Володимиру Великому. Встановлений у 1853 році, він є найстарішим скульптурним пам’ятником столиці. Величний монумент, оточений зеленню, став улюбленим місцем для прогулянок киян та гостей міста. Він не просто прикрашає місто – він розповідає історію, яку кожен може відчути, вдивляючись у риси обличчя великого князя.

Володимир Великий – князь, що змінив хід історії

Володимир Великий, син київського князя Святослава Ігоровича, став великим князем Київським у 978 році. Його правління було сповнене величезних змін – він провів адміністративні реформи, які зміцнили владу на місцях, і запровадив християнство у Київській Русі в 988 році. Це стало поворотним моментом в історії, що допомогло зміцнити зв’язки з Візантією та іншими європейськими країнами. Володимир також побудував перший кам’яний храм у Києві – Десятинну Богородичну церкву, яка стала символом нової віри.

Від виноградників до пам’ятника

На початку XIX століття на місці нинішньої Володимирської гірки знаходилися виноградні плантації Михайлівського Золотоверхого монастиря. Однак, часті зсуви ґрунту змушували шукати рішення для укріплення цієї території. У 1840 році почалися укріплювальні роботи, і вже тоді з’явилася ідея увічнити пам’ять про Хрещення киян, побудувавши на цьому місці пам’ятник або каплицю.

Втілення грандіозної ідеї

У 1833 році київський генерал-губернатор звернувся до голови Імператорської Академії мистецтв з ідеєю звести монумент Володимиру. Цей виклик прийняв Василь Демут-Малиновський, скульптор українського походження. Його проєкт був амбітним і вражаючим, проте не одразу задовольнив імператора Миколу I. Лише після багатьох обговорень та змін проєкт затвердили, і роботу доручили архітектору Олександру Тону.

Створення та встановлення монумента

Проєкт Олександра Тона був затверджений у 1842 році, і вже у 1847 році бронзову статую Володимира відлили з міді, а постамент – із чавуну. Коли всі частини пам’ятника були готові, їх доставили до Києва. Встановлення пам’ятника було складним і захоплюючим процесом. Пам’ятник відкрили урочисто 10 жовтня 1853 року.

Суперечки та відкриття

Не всі одразу підтримали ідею встановлення пам’ятника. Особливо духовенство висловлювало свої сумніви. Митрополит Київський Філарет був проти встановлення “ідола” на честь Володимира. Однак, зрештою, вдалося досягти компромісу, і разом з пам’ятником Володимиру було вирішено будувати Володимирський собор.

Володимирська гірка – улюблене місце відпочинку

Наприкінці XIX століття Володимирська гірка перетворилася на міський парк, де кияни могли вільно гуляти та відпочивати. Цей парк став улюбленим місцем для театральних вистав та концертів. Іван Нечуй-Левицький навіть написав нарис, присвячений цій локації – «Вечір на Володимирській гірці».

Підсвічування та реставрація

У 1895 році меценат Семен Могильовцев вперше організував освітлення хреста за допомогою електрики. Це додало монументу ще більше величності. Підсвічування було відновлене після розвалу СРСР. Під час радянської епохи пам’ятник зазнавав атак – його намагалися зруйнувати, робили спроби демонтувати релігійні прикраси, але більшість з них залишилися неушкодженими. У 1988 році цей пам’ятник був увічнений на радянській ювілейній монеті до 1000-ліття Хрещення Русі.

Легенди та містичні історії

Існує багато легенд про цей пам’ятник. Одна з них розповідає, що під постаментом знаходяться старовинні поховання або церковні реліквії. Інша каже, що під постаментом є потужний підземний колодязь, який врятував пам’ятник від руйнування під час нацистської окупації Києва. Є також версія, що елементи декору пам’ятника мають масонську символіку, оскільки князь і архітектор були членами масонської ложі розенкрейцерів.

Пам’ятник у радянський та сучасний час

Монумент Володимиру Великому виявився одним із рідкісних пам’ятників, зведених до 1917 року, які вціліли в період радянської влади. У 1953-1954 роках пам’ятник був реставрований до 100-річного ювілею. Сьогодні він продовжує бути символом Києва, який приваблює туристів з усього світу.

Володимирська гірка – місце сили

Володимирська гірка в центрі Києва вважається місцем з потужною енергетикою, відомою ще з дохристиянських часів. Вважається, що саме тут розташовувався пантеон язичницьких богів, куди прадавні мешканці Києва навідувалися з найрізноманітнішими проханнями. Чимало містян вірять, що енергія цього місця цієї локації сприятливо діє на людей, підтримує процес відновлення сил та гарного емоційного стану.

Ці історії та факти роблять пам’ятник Володимиру Великому не лише архітектурною пам’яткою, але й живою історією Києва, наповненою легендами, подіями та незвичайними випадками.

Запис Пам’ятник Володимиру Великому спершу з'явиться на .

Історичний контекст

Конфуцій жив у 551-479 рр. до н.е., він був видатним китайським філософом, педагогом і політичним діячем. Його концепція значно вплинула на розвиток культури Китаю та Східної Азії, заклавши основи філософського вчення конфуціанства. Конфуцій заснував перший університет і провів масштабну роботу з упорядкування літописів різних князівств.

Відкриття та місце

Урочисте відкриття пам’ятника відбулося 31 серпня 2018 року, у День першокурсника, напередодні святкування Дня знань. Подія була присвячена до 120-річчя заснування університету і підтримана представниками Китайської Народної Республіки.

Місце для розташування пам’ятника вибрали символічно. Його розмістили на Площі Знань – головній площі КПІ. Поруч з памʼятником знаходиться університетська бібліотека та корпусу No7, де викладають гуманітарні дисципліни.

Опис пам’ятника

Монумент являти собою бронзову статую Конфуція у національному вбранні, встановлену на постаменті з червоного граніту. Постамент памʼятника прикрашають золоті слова Конфуція: «Той, хто навчається, але не мислить — втратить себе, той, хто мислить, але не навчається — погубить себе».

Цікаво, що пам’ятник Конфуцію на КПІ став другим у Києві. Перший памʼятник можна побачити біля МАУП.

Скульпторами пам’ятника стали Н. Зноба та В. Дирова.

Памʼятник розташований на Берестейському проспекті, 37

Запис Пам’ятник Конфуцію спершу з'явиться на .

Опис та символіка

Композиція виконана з бронзи у вигляді великої кулі, яка встановлена на гранітному постаменті. З вершини кулі підіймається вгору голуб. По центральній окружності кулі розташовані барельєфні фігури церков, які були відреставровані або збудовані на кошти гетьмана Івана Мазепи (1639-1709). Відомо, що Іван Мазепа побудував 26 соборів і церков, з яких 7 знаходяться в Києві. Він також фінансував реставрацію багатьох храмів, таких як Софійський собор, Кирилівська церква, Троїцька надбрамна церква Києво-Печерської Лаври. Пам’ятник встановлено на тому місці, де в 1690-1696 роках за кошти Мазепи був побудований Військовий Микільський собор, зруйнований більшовиками в 1934 році.

Голуб як символ єдності

Голуб складається з двох частин, що символізують об’єднання Лівобережної та Правобережної України. Його хвіст також складається з двох частин і обвиває кулю з зображеннями церков.

Унікальність пам’ятника

Цей монумент унікальний тим, що є першим в Україні обертовим пам’ятником. Будь-який перехожий може легко повернути кулю навколо вертикальної осі.

Відкриття та автор

Пам’ятник був урочисто відкритий 19 січня 2009 року. Його автором став ізраїльський скульптор Франк Майслер.

Памʼятник розташований на вулиці Івана Мазепи, 13.

Запис Пам’ятник Івану Мазепі «Вічний Київ» спершу з'явиться на .

Життя та творчість

Марія Примаченко – визначна українська художниця, представниця «наївного мистецтва». Вона здобула визнання у 1936 році, створивши малюнок «Звірі з Болотні». За нього вона отримала диплом першого ступеня на виставці, що проходила у Києві. Чотирнадцять років по тому роботи Марії Примаченко було представлено на виставці під час Декади української літератури та мистецтва. Ця виставка принесла їй нову хвилю популярності.

Одним з найвідоміших творів Марії Примаченко став «Гороховий звір» (1977 рік). Ця по-дитячому наївна істота з великими вухами та гривою, схожою на левову, втілила в собі унікальний стиль художниці. Тулуб прикрашений червоними «яблуками», а на лобі, переніссі та щоках — трикутні веснянки і рожеві лапи з кігтями або клешнями.

Талант Марії Примаченко був визнаний художниками усього світу. Її картини з великим успіхом експонувалися на міжнародних виставках у Києві, багатьох столицях країн Європи та навіть у Канаді. Цікаво, що у 2018-2019 роках тематику Нового року повністю присвятили її картинам. Тоді новорічне містечко на Подолі прикрасили її незвичайними звірами.

Відкриття пам’ятника

На честь 100-річчя з Дня народження Марії Примаченко – у 2009 році відкрили памʼятник на її честь. Ця дата співпала з Роком художниці, як офіційно оголосило ЮНЕСКО.

Пам’ятник виступає у вигляді бронзової фігури дівчинки. Вона розміщена на білому округлому камені, що виконує роль постаменту. На самому постаменті можна роздивитися чорного звіра та горохового лева. Саме ці персонажі є одними з найпопулярніших серед надзвичайних героїв, створених Марією Примаченко. Автором пам’ятника став скульптор Федір Богінський.

Памʼятник розташований на Вознесенському узвозі, 20.

Запис Пам’ятник Марії Примаченко спершу з'явиться на .