Однак, Площа Андрія Первозванного заслуговує на визнання. На невеликій ділянці землі розташована невелика каплиця та пам’ятник Апостолу Андрію. З її схилів відкриваються чудові види на чарівний лівий берег Дніпра.

Історія створення площі

Оскільки площа носить ім’я Апостола Андрія Первозванного, неможливо не згадати про нього. За Євангелієм, Святий Андрій був першим покликаним учнем Ісуса Христа, тому й отримав назву Первозванний.

Перша згадка про площу датується другою половиною XIX століття. Тоді площа ще не існувала, а було лише перехрестя трьох вулиць: сучасної Паркової дороги, Алеї Героїв Крут і Дніпровського спуску.

Відомо, що протягом кількох років тут знаходилося кладовище німецьких офіцерів. Згідно з історією Аскольдової могили, це було під час Другої світової війни. Після визволення Києва кладовище було ліквідовано. На його місці, біля сучасного храму, з’явився пишний калиновий гай. Для його створення саджанці калини привезли з різних куточків України.

У 2000 році тут побудували невелику церкву висотою 18 метрів на честь 2000-річчя від Різдва Христового. Її створили у стилі українського бароко, що відрізняється стриманими орнаментами і простими формами. Церкву часто називають каплицею Святого Андрія або Храмом Андрія Первозванного.

Навпроти неї, на природному пагорбі, встановили пам’ятник самому Апостолу. Його виготовили з цільного гранітного блоку, привезеного з відомого Уманського кар’єру. Цікаво, що постамент скульптури зроблений так, що створюється враження, ніби Святий Андрій стоїть на хмарах. У темний час доби пам’ятник підсвічується невеликими світильниками, створюючи незвичайну атмосферу. Позаду пам’ятника красується київська природа – чарівні зелені схили, а до нього веде доріжка, викладена бруківкою.

Назву “Площа Андрія Первозванного” це місце отримало лише у 2001 році і вона залишається незмінною. У теплу пору року площа прикрашається рослинами – тут висаджують квіткові клумби та кущі.

Наш час

Сучасна площа, незважаючи на свої розміри, завжди має чим здивувати своїх відвідувачів. Якщо ви коли-небудь опинитеся поблизу, не втратьте чудової нагоди познайомитися з цим місцем. Зупиніться на кілька хвилин, щоб роздивитися прекрасну церкву і панораму Дніпра. Насолодіться цим місцем сповна, а потім відвідайте Аскольдову могилу і Церкву Святого Миколая. Також можна завітати до Парку Вічної Слави та Музею «Меморіал жертв Голодомору».

Запис Площа Андрія Первозванного спершу з'явиться на .

Історія створення площі

У наші дні ми часто чуємо, що Поділ згадується як «Старе місто». Це зовсім не дивно, адже за часів існування Київської Русі столиця була досить невеликою. Вона обмежувалася лише територією біля Правого берега Дніпра, а в’їзд у місто був через Золоті ворота. Найпрестижнішим і найбільш густонаселеним районом вважався Поділ, де вирувало справжнє життя. Тому навіть сьогодні тут зустрічаються відголоски минулого – справжнє підземне місто, яке збереглося з тих часів.

Центром цього Старого міста була Контрактова площа, про що вперше згадується у літописах. Проте, згідно з деякими джерелами, тоді вона називалася «Ринковою». Таку назву площа отримала через те, що на ній розташовувався один з восьми відомих київських торжищ. Передбачається, що це було найбільше торжище в місті, адже всі товари доставлялися суднами по Дніпру. Порт розташовувався на Поштовій площі, а в центрі міста, на Контрактовій площі, було зручно проводити пишні ярмарки. Відвідуючи їх, кияни могли придбати все необхідне, включаючи одяг та предмети побуту.

Місце для ринку було настільки вигідним, що воно існувало не одне століття. Здавалося, що торгівля тут не припинялася ні на хвилину. У XVIII столітті площа отримала свою першу офіційну назву – «Контрактова». Таке ім’я їй присвоїли через те, що купцям, для отримання права на ведення торгівлі, потрібно було укласти контракт з міською владою.

У зв’язку з цим, на площі навіть звели окрему дерев’яну будівлю – Контрактовий дім. У ньому й проходило укладання всіх угод. Проте, дім згорів під час пожежі 1811 року, а вже в 1817 році будівлю відбудували заново, вже з більш довговічного матеріалу. З 1917 по 1930 рік у ньому регулярно проводили ярмарки. Потім діяльність була призупинена. Лише у 1994 році її відновили, але вже в іншому форматі. Нові ярмарки працювали в режимі «виставки-продажу». Через кілька років Контрактовий дім передали Міжбанківській валютній біржі.

Незважаючи на те, що Поділ залишався торговим центром міста, він перестав асоціюватися лише з ринком. Це місце почало активно розвиватися. Тут виросли житлові квартали, головний міський ринок та заїжджі двори. Крім того, тут з’явилися і будинки ремісників. Вони проживали в таких районах, як Дегтярі, Гончари та Кожум’яки. Найбільш жваві дні тут проходили під час проведення Контрактових ярмарків. Тут збиралася велика кількість людей, лунала гучна музика, а по самій площі пересувалися розкішні екіпажі, які перевозили аристократів.

У 1132-1136 роках на площі звели Церкву Успіння Богородиці Пирогощі. Вона кілька разів зазнавала значних пошкоджень. У 1240 році – під час нашестя монголів; у 1482 році – від рук кримського хана Менглі-Гірея; а у 1611 році – під час пожежі. Усі рази храм реконструювали, поки в 1935 році його зовсім не зруйнували за наказом уряду. Лише у 1998 році на його місці з’явилася нова церква, яка функціонує й донині.

У 1632 році тут з’явився один з найперших вищих навчальних закладів столиці – Києво-Могилянська академія. Переважно там викладали гуманітарні науки: історію, філософію, літературу та іноземні мови. У 1817 році, коли на території нинішньої України відкрилося кілька університетів, Академія не витримала конкуренції. Її закрили за рішенням міської влади. Лише у 1991 році тут з’явився однойменний університет, який вважається частиною початкової Школи.

XVIII століття

У 1739 році в центральній частині Контрактової площі звели Храм Святої великомучениці Катерини. Спочатку це була дерев’яна каплиця, але через кілька років її замінила цегляна церква. До 1928 року храм функціонував, незважаючи на те, що кілька разів його фактично перебудовували заново, зберігаючи лише купол. Потім радянська влада передала його у розпорядження комунального господарства. Таким чином, до 1995 року він залишався у володінні заводу харчових машин. Потім він перетворився на частину Національного банку України.

У 1749 році на площі встановили незвичайний фонтан – скульптуру Самсона, який роздирав пащу лева. Цікаво, що він був частиною першого київського водопроводу. Вода не циркулювала, як у звичайних фонтанах, а стікала по трубах. Крім того, кияни могли набирати воду для своїх потреб прямо з резервуара. У 1930-х роках київська влада знесла фонтан. За одними джерелами, через антисанітарію. Інші ж кажуть, що його прибрали ненавмисно, замість іншого «непотрібного об’єкта». У 1982 році фонтан відновили.

У 1760-х роках на Контрактовій площі побудували Гостиний двір. Інакше кажучи, готель, де розміщувалися купці, які прибули на ярмарок. Стара будівля, як її називають у наші дні, проіснувала приблизно до 1809 року. Потім її перебудували у нову – одноповерховий торговий комплекс, де розміщувалося близько 50 магазинів. Крім того, там були майстерні, які виготовляли сукняну продукцію, а також товари з заліза та шовку. Після того, як у 1835 році в Києві відкрилися великі заводи та фабрики, маленькі виробництва втратили вагоме значення. Великий відбиток на них наклала Друга світова війна, яка привела Гостиний двір у занепад. У післявоєнні роки будівля почала відроджуватися: у ній знову з’явилися магазини та майстерні, а також запрацювали склади. Серед найбільш затребуваних були: галантерея, гастроном і швейна майстерня. У 1980 році Гостиний двір знесли повністю, разом з фундаментом. Після – його заново побудували з цегли, згідно з початковим проєктом. Будівлю передали у розпорядження Наукової архітектурно-будівельної бібліотеки. У 2016 році йому повернули статус пам’ятника національного значення.

XIX століття

У 1811 році вулицями Подолу пройшлася пожежа, яка знищила на своєму шляху майже всі будівлі. Старе місто опинилося у скрутному становищі, адже квартали потрібно було забудовувати заново, а грошей на це не вистачало. В першу чергу, відновили Контрактовий дім – єдине на той момент джерело доходу для міста. Пізніше, відновили й інші міські будівлі, проте початковий проєкт так і не здійснили в повному обсязі. Після відновлення, у 1869 році, площу перейменували на «Олександрівську» – на честь імператора Олександра III. З приходом радянської влади, у 1919 році, вона змінила назву на «Червона площа». Лише після того, як Україна здобула незалежність, площа повернула свою справжню назву – «Контрактова».

У XIX столітті, коли мережа залізниць стала досить розвиненою, всі пасажирські та товарні перевезення стали виконуватися потягами. У зв’язку з цим, відпала і необхідність у використанні порту. Контрактова площа стала вже не такою значною для міста, як раніше. Центр Києва перенесли на Хрещатик, де владі було зручніше вести «ділове життя».

У 1972 році тут розпочалося будівництво станції метро. Під час виконання робіт, були знайдені частини давнього підземного міста – дерев’яні житла, різні споруди та навіть посуд. Однак, для радянської влади це не мало ніякої цінності. Знахідку засипали землею і залили бетоном, а станцію метро «Червона площа» (нині «Контрактова площа») відкрили у 1976 році. Вже в наш час археологи почали відновлювати це місто і сподіваються, що у Києві відкриється перший підземний музей.

У 1976 році на площі встановили пам’ятник Григорію Сковороді – відомому українському філософу, а у 2001 році – гетьману Петру Конашевичу-Сагайдачному. У 1998 році тут відкрився Київський державний музичний театр для дітей та юнацтва.

Наш час

Сучасна Контрактова площа відрізняється своїм особливим настроєм і колоритом, яких немає більше ніде у столиці. По цей день тут проходять ярмарки, переважно, у святкові дні. Крім того, на Новий рік площу прикрашають інсталяціями і пишною ялинкою. Також, тут з’являється новорічне містечко з ковзанкою під відкритим небом і різними розвагами. Контрактова площа не пустує й в інші святкові дні.

З серпня 2017 року Поділ вважається пішохідною зоною, що не може не радувати киян. У вересні того ж року на площі провели реконструкцію: частину території очистили від кіосків, а на їхньому місці висадили невеликий сквер. У грудні 2017 року на площі, перед теперішньою будівлею Національного банку України, встановили оглядове колесо висотою близько 45 метрів.

В яку частину Старого міста ви б не вирушили, Контрактова площа стане частиною незабутньої прогулянки. Відвідавши її, можна сісти на трамвай №12, щоб вирушити у Пущу-Водицю, або ж пройтися до Поштової площі, що розташувалася неподалік.

Запис Контрактова площа спершу з'явиться на .

Історія створення площі

Кияни та гості столиці, які знають про Михайлівську площу, часто асоціюють її із Софійською площею, що знаходиться неподалік. Це пов’язано з тим, що обидва місця розташовані на одній території, що створило для них спільну багату історію. Однак, без сумніву, кожна з цих площ має свої унікальні риси.

Місцевість, на якій розташована Михайлівська площа, бере свій початок ще задовго до наших днів – із часів існування Київської Русі. Спочатку Михайлівська гора вважалася куточком дикої природи. Це тривало до 1113 року, коли на ній звели однойменний храм – Михайлівський собор. З цією подією територія біля храму, раніше усіяна ярами, отримала належний вигляд.

Михайлівський собор став значущим місцем для Києва та його мешканців. Богослужіння, що проводилися в храмі, відвідували не лише городяни, а й князі. Про це свідчить той факт, що навіть нині тут спочивають останки кількох правителів держави. Протягом багатьох років собор жив спокійним життям. Усе змінилося в 1240 році, коли він зазнав нападу хана Батия, який привів своє військо до Києва. У результаті наступу Михайлівський собор, як і більша частина прилеглої території, був майже повністю зруйнований. З часом його повністю відновили.

Наступні роки в соборі час від часу проводилися реконструкції. Найбільш значущі відбулися у XVII і XVIII століттях, коли храм перетворився на справжній шедевр. Його прикрасили мозаїкою, фресками та іншими елементами декору, що надали йому неабиякої розкоші для тих часів. Попри те, що Михайлівський собор став справжнім витвором мистецтва, у 1935 році радянська влада знищила його, зрівнявши із землею. На звільненому місці планували створити урядовий квартал, але з подібних установ з’явилася лише будівля нинішнього Міністерства закордонних справ України. У 2001 році Михайлівський Золотоверхий монастир відродився і знову відкрив свої двері для відвідувачів.

У 1850-х роках відбулося розділення між Софійською та Михайлівською площами, після чого кожна з них почала існувати окремо. Водночас площа отримала свою офіційну назву – «Михайлівська». Згодом вона змінювала її на «Урядова», «Радянська», а потім знову повернулася до початкової назви.

У 1905 році на Володимирській гірці відкрився фунікулер, який з’єднав Поділ з Верхнім містом. Його нижня станція розташувалася на Поштовій площі, а верхня – на Михайлівській. Таким чином, Київ отримав ще один важливий маршрут, а Михайлівська площа – нових відвідувачів із Нижнього міста, які раніше рідко тут бували.

У 1911 році на площі було встановлено пам’ятник княгині Ользі. Вона була центральною частиною композиції: зліва від неї стояв апостол Андрій, праворуч – Кирило та Мефодій. Згідно з початковим проєктом, монумент мав стати першим у серії «Історичний шлях». Передбачалося, що між Михайлівською та Софійською площами з’явиться алея з пам’ятниками іншим князям. Серед них – Ігор, Олег та Святослав. Однак задум не був реалізований. У 1919 році єдиний монумент розібрали на частини, а пам’ятник княгині Ользі навіть закопали в землю. У 1923 році на його місці облаштували невеликий парк. Лише у 1996 році київська влада відновила колишній монумент, який прикрашає площу й донині. Проте він не є єдиною пам’яткою площі: у 1993 році біля стін собору встановили пам’ятник жертвам Голодомору. Він являє собою кам’яний хрест, у якому укладений силует жінки.

Наш час

Сучасна Михайлівська площа є частиною великого туристичного маршруту. Мешканці та гості столиці з великим задоволенням відвідують це місце, а потім вирушають на Володимирську гірку, Поділ або до Андріївського узвозу.

Хоча на Михайлівській площі не проводяться міські заходи, щорічно тисячі киян приходять до пам’ятника жертвам Голодомору, щоб вшанувати загиблих від голоду в 1932-1933 роках. Традиційно, цей пам’ятний день припадає на четверту суботу листопада.

Запис Михайлівська площа спершу з'явиться на .

Це чудове місце розташоване в історичному районі міста. Неподалік від неї знаходяться Золоті ворота, Михайлівська площа, Майдан Незалежності та Андріївський узвіз. Площа розташована на «острівці», оточеному трьома вулицями: з одного боку – Володимирською вулицею та Володимирським проїздом, а з іншого – Рильським провулком.

Історія створення площі

Нині, дивлячись на Софійську площу і прекрасний Софійський собор, важко уявити, що колись це місце виглядало зовсім інакше. Однак, це так. Перші згадки в літописах свідчать, що за часів Київської Русі тут було поле. Воно розташовувалося біля стін Києва, а в’їзд до міста здійснювався через знамениті Золоті Ворота.

Вважається, що саме на цьому місці Ярослав Мудрий у далекому 1036 році здобув перемогу над печенігами. На честь такої важливої події він збудував тут Софійський собор. У давнину його також називали Собором святої Софії. Незабаром площа, що розташовувалася поруч із храмом, стала називатися Софійською. Цікаво, що ще тоді виникла одна легенда, яка говорить про те, що поки в Києві стоїть собор, з містом нічого не станеться.

Незважаючи на таку красиву легенду, площа зазнала чимало руйнувань. Перше сталося у 1240 році, коли монголи здійснили нашестя та захопили Київ. Друге – у 1482 році внаслідок війни між Київською Руссю та Кримом. У багатьох джерелах зазначається, що завдана шкода була досить значною. Багато частин площі були відбудовані заново.

У XV столітті неподалік від Софійської площі почали утворюватися поселення. Вони розрослися настільки, що незабаром це місце стало одним із відомих столичних торжищ. У ті часи саме так називали ярмарки, ринки та інші місця, де здійснювалася торгівля.

У 1648 році на цьому місці сталася важлива подія. Гетьман Богдан Хмельницький повернувся до Києва зі своїм військом, здобувши перемогу над Польщею. На честь цього кияни зустрічали Військо Запорозьке та вшановували переможців.

У середині XIX століття неподалік від площі почалася активна забудова. У зв’язку з появою великої кількості нових будівель, влада ухвалила рішення розділити її. Таким чином, у 1857 році Софійська та Михайлівська площі почали існувати окремо одна від одної. Михайлівська стала прилягати до Михайлівського Золотоверхого монастиря, а Софійська площа залишилася біля Софійського собору.

Незабаром, у 1888 році, на ній встановили пам’ятник Богдану Хмельницькому. Цікаво, що з ним пов’язано багато легенд. Одна з них говорить про те, що постамент пам’ятника створений із каменю, що залишився після будівництва Миколаївського ланцюгового мосту. Відомо, що він існував у 1853–1920 роках і займав місце неподалік від Аскольдової могили. Друга легенда розповідає, що сам монумент був виготовлений із корабельної міді.

Під час Першої світової війни, у 1920 році, радянська влада перейменувала це місце на «Площу Червоних героїв Перекопу». Таке перейменування було пов’язане з тим, що Червона Армія здобула перемогу над ворогом у місті Перекоп. Площа мала цю назву з 1921 до 1944 року. Після Другої світової війни, у 1944 році, її перейменували на «Площу Богдана Хмельницького». У 1993 році їй повернули історичну назву, і вона знову стала називатися Софійською.

Наш час

Сучасний Київ досить важко уявити без Софійської площі, яка давно стала його головною окрасою. Це місце не залишається без уваги відвідувачів. Тут можна побачити як киян, так і туристів. Вони приходять сюди не лише за пам’ятними фотографіями, а й за частинкою душі нашого міста.

Площа не пустує і на свята. З 2015 року тут щорічно проводять святкування Нового року та Різдва. З цієї нагоди на площі встановлюють справжнє новорічне містечко. Воно наповнюється різними розвагами, каруселлю та сценою. Не обходиться і без яскравої новорічної ялинки, прикрашеної різнокольоровими вогниками.

На Великдень тут також проходять заходи. На площі з’являється Великоднє містечко, де проводиться виставка різноманітних писанок і розписаних художниками кроликів. Часто тут влаштовують концерти українських артистів на інші свята.

Софійська площа є частиною багатьох туристичних маршрутів. Відвідуючи центр Києва, пропустити це місце просто неможливо. Милуючись красою цієї площі, можна також завітати до Михайлівського Золотоверхого монастиря, Золотих воріт та Оперного театру. Крім того, можна відвідати Андріївський узвіз або сісти на фунікулер, щоб спуститися на Поштову площу до набережної Дніпра.

Запис Софійська площа спершу з'явиться на .

Сама Поштова площа розташована на історичному Подолі, майже на березі Дніпра. З одного боку, вона відокремлена від Верхнього міста Володимирським узвозом, а з іншого – Боричевим. Крім того, через площу проходить Набережне шосе, яке переходить у Набережно-Хрещатицьку вулицю.

Історія створення площі

Як і багато старовинних місць столиці, Поштова площа бере свій початок ще понад тисячу років тому. Нещодавні розкопки підтвердили факт, що вона існувала у IV столітті нашої ери. Як відомо, тоді тут розташовувалися торговельні поселення. Літописи часів Київської Русі розповідають, що з роками призначення площі не змінилося. У свій час тут знаходилося одне з восьми відомих київських торжищ – торгових площ. На них працювали базари та ярмарки.

У письмових джерелах згадується, що у 1520 році на площі знаходилася дерев’яна Церква Різдва Христового. На жаль, у 1807 році її розібрали, ймовірно, через зношення матеріалу. У 1814 році на її місці збудували новий храм із каменю. Він простояв до 1936 року, доки радянська влада не зрівняла його з землею. У наші дні, у 2003 році, церкву відновили в первісному вигляді. Цікаво, що через храм площа деякий час мала другу назву – «площа Різдва».

Свою назву вона отримала лише у 1850 році, коли тут збудували справжню Поштову станцію. Незважаючи на те, що це була маленька двоповерхова будівля, тут завжди кипіла робота. Станція виконувала різноманітні поштові операції, яких тоді було чимало, адже пошта була єдиним способом зв’язку. Крім того, вона надавала послуги з міжміських перевезень. Завдяки цьому навіть небагаті кияни мали можливість подорожувати. Як транспорт тоді використовували диліжанси – карети на кінній тязі. Вони перевозили не лише пасажирів, а й пошту. На жаль, у 1919 році Поштова станція припинила своє існування. Проте її будівля збереглася до наших днів і навіть стала пам’яткою національного значення.

У 1892 році на Подолі запустили лінію електричного трамвая, яка стала першою в Російській імперії. Вона проходила через Поштову площу. Через 100 років, у 1992 році, в кінці Володимирського узвозу встановили пам’ятник, що нагадує про цю важливу для Києва подію.

На початку XIX століття по Дніпру почали активно курсувати судна. Вони займалися доставкою пасажирів і товарів по воді. У зв’язку з цим, у 1897 році на Поштовій площі збудували Київський річковий порт. Він був досить невеликим і маломістким, через що вже у 1961 році його довелося перебудувати в Річковий вокзал. Сучасна будівля відзначалася не лише своїм чудовим архітектурним дизайном, а й місткістю. Усередині неї вільно розміщувалися пошта, каса та телеграф. Також тут був ресторан і готель, які створювали зручності для пасажирів. Саму будівлю прикрашала незвичайна щогла, завдяки якій вокзал нагадував судно.

На жаль, 1992 рік став важким, у результаті чого кількість перевезень значно зменшилася. Багато суден були розпродані або відправлені на металобрухт. З часом Річковий вокзал і зовсім закинули. Довгий час будівля знаходиться в доволі поганому стані і фактично не використовується, а пізніше її передали у користування Американському університету. Від минулих часів залишилося лише маленьке нагадування – річковий трамвай, відкритий у 2009 році. Це теплохід, який використовується лише у теплу пору року. Завдяки йому кияни та гості столиці можуть на кілька годин відправитися в невелику прогулянку по Дніпру.

У 1905 році на Володимирській гірці збудували фунікулер – «Михайлівський механічний підйом». Свою назву він отримав завдяки Михайлівському Золотоверхому монастирю, який знаходиться неподалік. Його верхня станція розташувалася на верхньому ярусі Володимирської гірки, а нижня – біля Боричевого току. У 1929 році фунікулер продовжили до Поштової площі. Таким чином він з’єднав дві історичні частини міста – Поділ та відому Софійську площу.

На початку XIX століття біля Поштової площі, навпроти вулиці Борисоглібської, побудували маленький храм на воді. Ним стала Каплиця Святого Миколая. Відомо, що її збудували на кошти киян – товариства порятунку на воді. Однак вже у 1930-х роках церква була зруйнована радянською владою, як і Храм Різдва Христового. У 2004 році її відбудували заново та дали їй назву «Церква Миколи Чудотворця». Також це місце часто згадується як Миколаївська церква на воді або Церква Миколи на водах.

У 1975 році на Поштовій площі розпочалася масштабна реконструкція, пов’язана з будівництвом станції метро. У зв’язку з цим майже всі будівлі були зруйновані, залишилися лише найбільш значущі, серед них – Поштова станція. Також зберігся і Річковий вокзал. Сама станція метро «Поштова площа» почала свою роботу у 1976 році.

У 2015 році, на Поштовій площі розпочалися археологічні розкопки. Під час їх проведення було виявлено підземне місто – старовинні вулиці часів Київської Русі. Також серед них знайшли артефакти та залишки дерев’яних споруд. Як повідомляють археологи, знахідка датується IX-XIII століттями нашої ери. Самі розкопки тривають і по сьогоднішній день. На їхньому місці планують створити музей, щоб зберегти кожну пам’ятку. Однак ця ідея поки що залишається лише у планах.

У 2017 році на площі відбулося відкриття пам’ятника маленьким засновникам Києва. Вже відомі нам персонажі – Кий, Щек, Хорив та Либідь постали перед нами в образі дітей. Вони радіють, грають у «кораблики», а найголовніше – показують туристам найцікавіші визначні місця столиці.

Наш час

Сучасну Поштову площу можна з упевненістю назвати центром Нижнього міста. Це саме те місце, куди хочеться відправитися, щоб відпочити душею. Цьому прекрасно сприяє прогулянка набережною, яка приведе до станції метро «Дніпро» або ж до Гаванського мосту. Крім того, завжди можна відправитися на екскурсію на теплоході, щоб пройтися по воді та краще розглянути всі пейзажі.

Провівши час на Поштовій площі, можна відвідати й інші історичні місця. Наприклад, Поділ відкриває свої чудові вулички, Контрактову площу та Андріївський узвіз. Проїхавши на фунікулері, можна опинитися у Верхньому місті. Перед нами – верхній ярус Володимирської гірки, Михайлівський Золотоверхий монастир та Михайлівська площа. Попереду на нас очікують Софійська площа, Золоті ворота та Оперний театр. Якщо піднятися від Поштової площі по Володимирському узвозу, можна опинитися біля Арки дружби народів, а далі на Майдані Незалежності та Хрещатику.

Який би маршрут ви не обрали, він відкриє перед вами тільки найкращі риси Києва. Крім того, ви зможете краще пізнати улюблене місто, помилуватися його пам’ятками та ознайомитися з давньою історією.

Запис Поштова площа спершу з'явиться на .

Площа приваблює не лише своєю красою, а й є затишним місцем для відпочинку. Відвідавши Будинок Городецького, Театр імені Франка та інші визначні місця, тут приємно відпочити на лавочці та насолоджуватися звуками старовинного фонтану Термена.

Історія створення площі

Колись на цьому місці розташовувалася «Садиба Мерінга», яка займала площу в 10,5 гектарів. Вона славилася своїм маєтком, прибутковими будинками, розкішним садом і купальнею, що було великою розкішшю того часу. Також на території садиби, поряд із садом, був невеликий ставок, який у народі називали «Козячим болотом». Власник маєтку, доктор Фрідріх Мерінг, взимку часто влаштовував тут ковзанку, на яку запрошував багатьох киян для вечірнього відпочинку.

Доктор Фрідріх Мерінг був професором і викладав у Київському Імператорському університеті святого Володимира. Сьогодні цей навчальний заклад відомий як Київський національний університет імені Тараса Шевченка.

Після смерті доктора у 1887 році його сини продали садибу місту. У 1890 році її територія почала активно забудовуватися: з’явилися нові вулиці та будівлі. Розкішний «Сад Мерінга» вирубали, а ставок засипали, вирівнявши місце. Пізніше, у 1898 році, тут облаштували Миколаївську площу. Її центральним елементом став один із семи величних фонтанів Термена. У ті часи він виконував важливу практичну функцію: кияни могли пити з нього воду безкоштовно. Але якщо їм потрібно було напоїти коня або набрати шість відер води, за це вони платили одну копійку.

У 1919 році площу перейменували на честь гладіатора Спартака. Через рік тут відкрився театр – майбутній Національний драматичний театр імені Івана Франка. У 1941 році площу змінили назву на «Площа Шлейфера», а в 1944 році – на «Площа Івана Франка».

У 1956 році на площі встановили пам’ятник українському письменнику Івану Франку. Згодом до нього приєдналися ще два: один на честь Миколи Яковченка, відомого актора, а другий – Гнату Юрі, актору та засновнику театру.

Наш час

Сучасна площа Івана Франка надає Києву дух минулого. Тут приємно зануритися в атмосферу початку XX століття, створену завдяки старовинним будинкам і фонтану Термена. Вони зберігають у собі всю історію та чарівність цього місця, щоб поділитися ними з кожним, хто хоч раз тут побуває.

Відвідавши площу Івана Франка, можна також завітати до Особняка Аршавського, Садиби Лібермана та Музею грошей.

Запис Площа Івана Франка спершу з'явиться на .

Історія створення площі

Ознайомившись з історією Європейської площі, можна знайти для себе багато цікавих фактів. Наприклад, площа понад сім разів змінювала свою назву, залежно від того, яку роль вона виконувала у житті міста.

Відомо, що до XVII століття вона називалася «Євсейковою долиною». Тоді вона була лише частиною дороги, що поєднувала Верхнє місто з Нижнім. Пізніше міська влада почала проводити тут розкішні кінні ярмарки. Кияни відвідували їх, щоб придбати для себе коня чи помилуватися породистими жеребцями. У зв’язку з цим колись недоглянута територія перетворилася на площу, отримавши назву «Кінна».

Все змінилося на початку 1800-х років, коли Київ став центром контрактових ярмарків. До столиці почало з’їжджатися дедалі більше гостей та артистів. Спочатку вистави проводилися в тимчасових приміщеннях, але цього було недостатньо. У місті виникла потреба у створенні першого стаціонарного театру, за проєкт якого взявся Андрій Меленський. Для втілення своєї ідеї в життя архітектор обрав саме «Кінну площу». Таким чином, на місці сучасного «Українського дому» виріс Перший Міський театр. Його поява змінила як вид площі, так і її назву. У 1806 році вона стала іменуватися «Театральною». У наступні роки площа продовжувала змінювати назву. 1869 року вона стала «Царською» – на честь того, що неподалік встановили пам’ятник Олександру Другому. Радянська влада не зраділа такому імені, і 1919 року перейменувала це місце на «Площу Третього Інтернаціоналу».

Згодом будівля театру прийшла в аварійний стан, через що міська влада знесла його в 1851 році. На його місці збудували готель «Європейський», який відповідав найвищим вимогам і вважався елітним. Цікаво, що коли Києву ще не були знайомі такі поняття, як каналізація та водопровід, готель вже був ними обладнаний. Крім цього, там функціонували телефон та електрика. У 1853 році на Володимирській гірці облаштували парк, що надало готелю ще більшого престижу. Щоб наголосити на статусі цього місця, площу перейменували на «Європейську». Незважаючи на те, що готель був досить важливим елементом міста, у 1970-х роках його знесли, щоб звести Музей Леніна, який зараз відомий нам як «Український дім». До цього дня в ньому проходять різноманітні конференції та виставки.

1882 року на площі звели Будинок Купецьких зборів, де проводили культурні заходи: літературні та музичні вечори. Іноді влаштовували бали-маскаради та благодійні лотереї. Пізніше в ньому почали організовувати концерти камерної музики. У 1919 році, після розпаду Купецьких зборів, будівля перетворилася на Пролетарський будинок мистецтв. Потім його перетворили на Будинок політичної освіти, трохи пізніше – на клуб «Більшовик». У 1930-х роках будівля стала Палацом піонерів. Через 4 роки у ньому знову заграла музика, коли Київська філармонія повернулася з Харкова, де провела довгих 7 років.

1941 року діяльність філармонії припинилася. Будівлю було захоплено німцями, які організували тут офіцерський клуб. Цікаво, що цей будинок був одним із небагатьох, що вцілів після руйнування Хрещатика. Філармонія запрацювала вже 1944 року, після чого вона вже не припиняла своєї діяльності. У 1980-х роках у будівлі сталося кілька аварій, які завдали значної шкоди. Нотну бібліотеку, що розміщувалася в підвалі, було знищено, а разом з нею – і всі старовинні ноти. Після цих подій у філармонії проводилося кілька реставрацій. До сьогодні вона функціонує вже під новою, більш звичною для нас назвою – «Національна філармонія України».

1927 року біля Європейської площі звели будинок Лялькового театру, архітектура якого відрізняється замковим стилем. Вона доповнена скульптурами казкових героїв та неймовірним годинником, що має музичний супровід. До цього дня у ньому проводять лялькові спектаклі для дітей.

У 1944 році столична влада змінила назву площі на честь Сталіна. Пізніше, 1961 року вона отримала назву «Площа Ленінського Комсомолу». Вже 1996 року, коли Україна здобула незалежність, їй повернули ім’я «Європейська площа».

Наш час

Сучасна Європейська площа постає перед нами у вигляді транспортної розв’язки, завдяки якій мешканці та гості столиці можуть легко відвідати всі куточки Києва. Побувавши в цьому місці, можна вирушити у велику пішу прогулянку до Дніпра, Подолу і навіть Труханового острова. А дорогою – заглянути до Арки дружби народів, звідки відкриваються найкращі краєвиди на лівий берег столиці.

Запис Європейська площа спершу з'явиться на .

Сама площа примітна тим, що довкола неї знаходиться багато відомих столичних пам’яток. Поруч із нею можна побачити розкішний парк Вічної Слави. Усередині нього розташовуються такі значні меморіали, як гранітний обеліск та могила Невідомого солдата. Трохи далі зустрічається Києво-Печерська Лавра, Вічний Вогонь та монумент «Батьківщина-Мати».

Історія створення площі

Якщо заглибитися в історію, то можна знайти першу згадку про це місце. Вона зафіксована ще у роки існування Київської Русі. Як свідчать літописи, тут розташовувалося одне з восьми відомих історії торжищ. Так тоді називали базари, ярмарки та інші місця торгівлі.

Довгі роки площа залишалася поза увагою киян. Все змінилося 1693 року, коли тут звели Микільський військовий собор. Також в історії його часто можна зустріти під іншою назвою – «Свято-Миколаївський». У зв’язку з цією подією сама площа отримала свою першу офіційну назву. Пізніше вона була змінена на «Володимирську» і «Князе-Володимирську» – на згадку про хрестителя Русі, Володимира Великого. У XIX – XX століттях вона називалася «Соборною», а 1965 року набула нинішню назву. Вона зародилася завдяки тому, що поруч із цим місцем розташовується парк Вічної Слави.

Цікаво, що у 1990-х роках на площі створили підземний торговий центр, який став першим у всій столиці. 2009 року на місці зруйнованого Микільського собору з’явився пам’ятний знак. Комуністи знищили храм ще 1934 року. З того часу в місті велося багато розмов про те, щоб відновити його в первозданному вигляді. Однак подальші дії так і не були вжиті.

Наш час

Сьогодні площа Слави є частиною найпопулярнішого туристичного маршруту. Ним часто користуються не лише гості столиці, а й її мешканці. У вільний час вони із задоволенням відвідують парк Вічної Слави та Музей «Меморіал жертв Голодомору». Після можна вирушити на Аскольдову могилу, в Маріїнський парк, на Співоче поле і до монумента «Батьківщина-Мати». З більшості місць відкриваються чарівні краєвиди на київську природу, Дніпро та лівий берег столиці.

Запис Площа Слави спершу з'явиться на .