31 грудня 1989 року стало важливим днем для Київського метрополітену – відкрилася нова станція “Золоті ворота”. Вона була частиною першого пускової ділянки Сирецько-Печерської лінії, яка включала також станції «Палац спорту» та «Мечникова» (нині «Кловська»). Спочатку на 1,9 км маршруту курсували два поїзди-човники, але через низький пасажиропотік з березня 1990 року залишився лише один. Така схема тривала до кінця грудня 1991 року, коли лінія була подовжена до станції «Видубичі». Існує легенда, що в ті часи цю лінію називали «дитячою залізницею».

Початок історії «Золотих воріт»

Перша станція зеленої лінії, “Золоті ворота», була урочисто відкрита 23 лютого 1983 року, і саме тут почалося будівництво перших метрів тунелів нової лінії. Її незвичайна історія робить цю станцію одним із символів Київського метро. Важко повірити, що її відкрили лише чверть століття тому, адже з художньої точки зору вона значно відрізняється від архітектури того часу.

Архітектурна еволюція

Спочатку архітектура станції мала бути стандартною для тих років, без відображення історичних особливостей місця. Проєкт був розроблений московським інститутом «Метропроєкт». Проте завдяки наполегливості тодішнього головного архітектора Києва, Миколи Жарикова, ми можемо насолоджуватися зображеннями історичних фігур та древніх храмів, які прикрашають станцію сьогодні.

Перепроєктування «Золотих воріт»

Жариков наполягав на альтернативному проєкті, і після наради у міського голови Миколи Лаврухіна новий проєкт був підтриманий. Архітектори, інженери та художники виконали складні роботи за новим оформленням станції у дуже стислі терміни.

Відкриття нової станції

Завдяки зусиллям архітекторів та підтримці місцевої влади, 31 грудня 1989 року станція «Золоті ворота» відкрила свої двері для пасажирів. З самого початку проєктування передбачалося, що нова зелена лінія перетинатиметься з червоною на станції «Університет» з пересадкою на нову станцію «Вулиця Комінтерна». Проте трасування змінилося, і пересадкову станцію вирішили розмістити біля Золотих воріт.

Зміна проєкту

У 1987 році, коли до відкриття залишалося півроку, Жариков відвідав станцію та розкритикував проєкт, який не відображав історичної значущості місця. Він зупинив роботи та запросив Вадима Жежерина, одного з київських архітекторів, створити новий проєкт. Жежерин разом зі своїм батьком Борисом Петровичем Жежерином, заслуженим архітектором України, взялися за справу. Перші ідеї викликали конфлікт між ними, але зрештою вони знайшли спільне рішення.

Художні інновації

Ідея нового проєкту полягала в тому, щоб станція відображала історичні образи: князів, видатних діячів та засновників Києва. Художники Григорій Корінь та Володимир Федько взялися за мозаїки та орнаменти. Роботи проводилися у дворі Київпроєкту, де викладали мозаїки у спеціальні металеві ванночки, які потім монтували на станції.

Виклики будівництва

Через складну геологію та недостачу матеріалів, таких як мармур та смальта, архітектори стикалися з численними проблемами. Проте завдяки наполегливості та підтримці Лаврухіна вдалося отримати необхідні матеріали.

Успіх відкриття

Перед відкриттям, коли вже збивали помости для мітингувальників, архітектори зняли папір, що закривав мозаїки. Всі були вражені результатом. Ніхто не очікував таких сміливих змін проєкту, і станція перевершила всі очікування.

Історичне значення

Станція «Золоті ворота» є символом нової України. Вона відображає сміливі рішення, які дозволили реалізувати проєкт, неможливий у попередні роки. Завдяки зусиллям Жарикова та групи архітекторів з художниками, ми маємо одну з найкрасивіших станцій Київського метро.

Архітектурні деталі

Ескалатор на станції двомаршевий з проміжним вестибюлем, розташованим на глибині 27 м. Назва станції походить від однойменного історичного об’єкта часів Ярослава Мудрого, відновленого у 1982 році.

Історія Золотих воріт

Золоті ворота в Києві – один із небагатьох фортифікаційних пам’яток Київської Русі, що дійшли до нашого часу. Побудовані у 1164 році, вони служили головним в’їздом до Києва. Ворота були символом християнського міста, адже над ними розташовувалася церква Благовіщення. У 1238 році, під час Ординського нашестя, ворота вважалися неприступними, і вороги намагалися зруйнувати міську стіну в іншому місці.

Відновлення воріт

Ворота залишалися у напівзруйнованому стані до середини XVIII століття. У 1832 році Кондратий Лохвицький провів археологічні розкопки, розкрив залишки воріт та укріпив їх. У 1970 році було вирішено створити павільйон-реконструкцію, який би захищав ворота та відтворював їх первісний вигляд. Павільйон був відкритий у травні 1982 року, до 1500-річчя Києва.

Сучасний вигляд

Сьогодні Золоті ворота є символом історичного Києва. Відвідувачі можуть побачити збережені частини кріпосних укріплень та піднятися на вершину, щоб насолодитися видом на місто. Ворота відтворені за образом давньоруський споруд, зберігаючи дух минулого.

Таким чином, «Золоті ворота» – це не просто станція метро, а справжній символ історії та культури Києва, який відображає багатовікову історію міста та його архітектурну спадщину.

Запис Станція метро «Золоті ворота» спершу з'явиться на .

30 грудня 1992 року стало знаковим днем для киян, адже тоді відкрилася нова пускова ділянка метро, що включала станції «Славутич» та «Осокорки». На церемонії відкриття вперше в історії метрополітену був присутній Президент України. Цей день ознаменував не лише подію, а й наступні зміни в архітектурно-художньому оформленні станцій метро. «Славутич» та «Осокорки» стали останніми станціями, в оформленні яких брали участь художники. Після 1992 року додаткових художніх елементів на станціях майже не з’являлося.

Пожежа 2012 року

14 березня 2012 року станція «Осокорки» зазнала серйозних втрат через пожежу. Оригінальні світильники були знищені, і станція зазнала значних змін в оформленні. В кінці 2018 року було вирішено розмалювати склепіння станції муралами, що надало їй сучасного вигляду. Ці зміни надали станції нового дихання і змусили киян подивитися на «Осокорки» з іншого боку.

Конструктивні рішення

Станція «Осокорки» односхідчаста і має мілке закладення. Касові зали розташовані таким чином, що входи/виходи звернені до платформи, а підземні переходи знаходяться між вестибюлями та платформою. Це рішення дозволило зменшити протяги у вестибюлях і покращити умови роботи співробітників метрополітену. Проте воно має й недоліки: на вулиці входи до вестибюлів розташовані поруч. Західний вихід «Осокорки» був закритий з початку 2000-х через невеликий пасажиропотік. Однак 24 жовтня 2014 року, через збільшення пасажиропотоку, другий вихід відновив свою роботу.

Забудова лівобережжя

У 70-х роках минулого століття було прийнято рішення активно освоювати південну частину київського лівобережжя. Це визначило трасування східного крила Сирецько-Печерської лінії. У 80-х почалася забудова Харківського масиву, а в 90-х — Позняків та Осокорків. Метро було побудовано «в чистому полі», випереджаючи основну забудову житлових масивів, що стало безпрецедентним випадком для Києва.

Мурали на станції «Осокорки»

У середині 2018 року було прийнято рішення розмалювати станцію муралами, щоб скрасити сіру буденність киян. Відомі художники з усього світу працювали над муралами понад чотири місяці. Вони працювали ночами, щоб не заважати роботі метрополітену. На реалізацію проєкту було виділено 3,8 мільйона гривень, проте художники працювали безкоштовно, вносячи свій вклад у культуру та історію столиці.

Відкриття муралів

У грудні 2018 року вісім художників з різних країн представили загальний мурал на станції «Осокорки». Серед них були Apollo Tores з Бразилії, Меттью Доун і Spear з Бельгії, Kraser з Іспанії, Mata Ruda з Коста-Рики, BkFoxx зі США, Jasm1 зі Швейцарії та український художник Олександр Брицев. Куратором проєкту став Гео Лерос, радник міністра інформаційної політики.

Перші враження і скандали

Все почалося з чорно-білого малюнка будинків з деревами, що з’явився на стіні 9 жовтня 2018 року. Спочатку пасажири думали, що це хулігани-графітісти, але згодом стало зрозуміло, що це частина концепції муралу. Кияни поставилися до ідеї скептично, і навіть виник скандал через рожеві дерева, квіти та будку для собаки, які з’явилися на чорно-білому муралі. Це був задум художників, що символізував нездійснені мрії дитини на фоні жорстокої реальності.

Завершення проєкту

Коли інсталяція була повністю готова, художник підписав її словом «Авдіївка», що нагадало про місто на сході України, де відбувалися бойові дії. Це був символічний жест, що показував, як дитячі мрії стикаються з реальністю. Після цього мурали почали з’являтися один за одним, і станція «Осокорки» перетворилася на справжню художню галерею під землею.

Заключення

Історія станції «Осокорки» — це не просто історія про будівництво метро. Це історія про людей, мистецтво і перетворення простору, який став не просто транспортним вузлом, а справжнім культурним об’єктом, що дарує радість і натхнення тисячам пасажирів щодня.

Запис Станція метро «Осокорки» спершу з'явиться на .

6 листопада 1960 року станція «Дніпро» урочисто відкрила свої двері для киян та гостей міста. Вона стала частиною першої черги Святошинсько-Броварської лінії, що включала станції «Вокзальна», «Університет», «Хрещатик», «Арсенальна» і «Дніпро». Її конструкція є унікальною для київського метро: станція розташована на естакаді, перетинаючи Набережне шосе, і має берегові платформи, між якими прокладено колії. З одного боку станції розташований Міст Метро, відкритий на п’ять років пізніше, а з іншого – крутий пагорб, що веде до «Арсенальної».

Особливості розташування

Станція «Дніпро» знаходиться на правому березі річки Дніпро, недалеко від центру міста. Вихід з платформи на міську територію розташований у західній частині станції, де через дві сходові маршрути можна потрапити до касової зали, звідки є вихід на Набережне шосе. Існує також другий вихід до східної частини вулиці, що веде безпосередньо до Дніпра, однак він наразі не використовується.

Важлива роль у перевезеннях

З 1960 по 1965 роки станція «Дніпро» виконувала важливу функцію в перевезенні рухомого складу для Київського метро. У ті часи вагони доставлялися до станції «Дарниця» залізницею, звідки їх транспортували на трамвайній лінії через міст Патона та Набережну до станції «Дніпро». Під естакадою розташовувалося спеціальне коло, куди вставновлювався вагон. Він обертався на 90 градусів і підіймався спеціальним підіймачем на станцію.

Висока станція і глибока станція

Цікавим є той факт, що попередня станція «Арсенальна» є найглибшою станцією київського метро, а «Дніпро» – найвищою над рівнем землі. Ця різниця в розташуванні робить їх унікальними в системі київського метрополітену.

Зміни в пасажиропотоці

За даними офіційного сайту Київського метро, пасажиропотік на станції «Дніпро» зараз складає всього 2,8 тисячі пасажирів на добу. Колись цей показник був значно вищим, оскільки станція була пересадковою з трамваєм. Після відкриття моста Метро пасажиропотік на станції зменшився, але все одно залишався високим через зв’язок з трамваєм. Однак у 1990-х роках пасажиропотік різко знизився через зростання кількості маршруток і приватного транспорту, а також погіршення стану трамвайних вагонів і колій.

Вплив війни

Станція «Дніпро» залишалася зачиненою з 24 лютого 2022 року до 8 березня 2024 року через повномасштабну війну. Це важке випробування вплинуло на багато аспектів життя міста, включаючи роботу метрополітену.

Таким чином, історія станції «Дніпро» є яскравим прикладом того, як змінюється місто і його транспортна інфраструктура під впливом часу та історичних подій.

Запис Станція метро «Дніпро» спершу з'явиться на .

Уявіть собі Київ 1981 року, коли місто тільки починало відчувати швидкий розвиток інфраструктури. Саме тоді, 19 грудня, відкрилася нова станція метро, яка спочатку носила назву «Площа Льва Толстого». Ця станція стала справжнім дарунком для жителів столиці, оскільки вона з’єднала ключові точки міста – «Майдан Незалежності» та «Олімпійську». Відразу стало зрозуміло, що ця станція буде важливою артерією, яка полегшить життя багатьом киянам.

Архітектурні шедеври під землею

Станція «Площа Українських Героїв» – це справжній підземний палац. Архітектори створили унікальну трисклепінну конструкцію з острівною платформою. Уявіть собі білосніжні пілони, вкриті мармуром, які мовчазно стоять і підкреслюють величність цього місця. А світильники, стилізовані під свічники, надають станції атмосферу старовинного балу, де можна відчути себе частиною розкішної події.

Новий дух та нова назва

18 травня 2023 року станція отримала нову назву – «Площа Українських Героїв». Ця зміна відобразила новий дух часу і стала символом вшанування героїв, які боролися за свободу і незалежність України. Це не просто нова назва – це нова сторінка в історії станції, яка тепер нагадує нам про важливість нашої спадщини та пам’яті.

Інновації та сучасні технології

Крокуючи в ногу з часом, «Площа Українських Героїв» стала одним з перших місць у київському метро, де 24 січня 2019 року з’явилися системи турнікетів для безконтактної оплати проїзду банківськими картками. Це не просто зручність для пасажирів – це справжній прорив у технологічному оснащенні метрополітену, який дозволив швидше та легше подорожувати містом.

Оновлення та нові шрифти

13 липня 2023 року на станції з’явилися нові шрифти, розроблені талановитим дизайнером Богданом Гдалем. Ці шрифти додають станції сучасного вигляду та підкреслюють її значимість. Це не просто зміна декорацій – це крок до модернізації всього київського метрополітену, який стає все більш зручним і привабливим для пасажирів.

Монтаж нових літер

12 квітня 2024 року стала ще однією важливою датою для станції. Після закриття метрополітену, коли все місто спало, майстри почали встановлення нових літер. Уявіть собі: кожна літера важить близько 3 кг, а весь напис складається з 26 символів. Це дійсно вражаюча робота, яка робить станцію ще більш унікальною і запам’ятовується пасажирам.

Зручний пересадковий вузол

«Площа Українських Героїв» також належить до важливого пересадкового вузла між «зеленою» та «синьою» лініями. Пасажири можуть легко переходити між станціями за допомогою ескалаторного тунелю, що робить подорожі містом ще зручнішими.

Станція метро «Площа Українських Героїв» – це не просто транспортний вузол. Це місце, де поєднуються історія, архітектура та сучасні технології. Кожен, хто потрапляє сюди, може відчути дух часу і повагу до минулого, а також насолодитися комфортом та зручністю сучасних рішень.

Запис Станція метро «Площа Українських Героїв» спершу з'явиться на .

У самому серці Києва знаходиться станція метро, яка є не просто транспортним вузлом, а справжнім шедевром архітектури – це «Хрещатик». Відкрита 6 листопада 1960 року, ця станція стала першою на Святошинсько-Броварській лінії. Її назва походить від центральної вулиці міста – Хрещатик, яка завжди була символом життя та енергії столиці.

Вузол пересадок і сполучень

«Хрещатик» – це не лише зупинка, а й важливий пересадковий вузол, що поєднує Святошинсько-Броварську та Оболонсько-Теремківську лінії. Завдяки складній системі сполучень, станція дозволяє пасажирам швидко і зручно пересідати з однієї лінії на іншу, перетворюючи метрополітен на справжню павутину зручних маршрутів.

Архітектурна перлина

У 1986 році станція «Хрещатик» отримала статус пам’ятки архітектури. Її унікальна конструкція з трьома підземними залами і острівною платформою вражає уяву. Кожен зал має свій характер і атмосферу, об’єднані між собою проходами-порталами, що чергуються з витонченими пілонами. Середній зал має два виходи, які ведуть до різних куточків Києва, додаючи зручності і чарівності кожному, хто користується метро.

Майоліковий національний колорит

Архітектори станції звернулися до українських мистецьких традицій, використовуючи яскраві майолікові вставки у мармурових пілонах. Національний колорит підкреслюють зображення соняшника та кукурудзи, які додають станції особливого шарму. Це своєрідний привіт від минулого, який сьогодні виглядає трохи наївно, але водночас зворушливо.

Виходи до серця міста

Три наземні вестибюлі станції відкривають двері до найважливіших місць Києва. Вестибюль на Хрещатику веде до Центрального універмагу і Київської міської ради. Вестибюль на вулиці Архітектора Городецького відкриває шлях до Пасажу, Українського театру ім. Івана Франка та Будинку з химерами. А вихід на Інститутській вулиці знаходиться поруч із готелем «Україна», Міжнародним центром культури «Жовтневий палац» та Національним банком України.

Випробування війною

У тяжкі часи війни з 26 лютого по 20 грудня 2022 року станція була закрита для пасажирів. Поїзди проходили повз без зупинки, і це був болючий удар для багатьох киян. Але станція вистояла і знову відкрила свої двері для жителів і гостей міста, символізуючи стійкість та надію.

Внутрішні переходи та модернізація

Станція «Хрещатик» також має шість проходів зі сходами, які з’єднують її зі станцією «Майдан Незалежності». Під час пікових годин перехід працює в одному напрямку, щоб забезпечити максимальну зручність пасажирам. Наприкінці 1980-х років було проведено масштабну модернізацію: кахельну плитку замінили на мармур, що додало станції ще більше вишуканості та елегантності.

Заключення

Станція «Хрещатик» – це більше, ніж просто зупинка метро. Це місце, де зустрічаються історія та сучасність, архітектурна майстерність і щоденне життя тисяч людей. Вона є живим свідком минулого і надійним помічником у теперішньому, даруючи своїм пасажирам зручність, красу і трохи магії щодня.

Запис Станція метро «Хрещатик» спершу з'явиться на .

Станція «Університет» Київського метрополітену знаходиться в історичному Шевченківському районі столиці України. Вона є частиною Святошинсько-Броварської лінії та розташована між станціями «Вокзальна» та «Театральна». Станція стала важливою частиною будівництва метро, її відкрили однією з перших – 6 листопада 1960 року. Назву для станції обрали не випадково, адже недалеко від неї розташований головний корпус Національного університету імені Тараса Шевченка, відомий також як «червоний корпус».

Пам’ятка архітектури

З 1986 року станція «Університет» має статус пам’ятки архітектури місцевого значення. Це не дивно, адже її архітектура є яскравим прикладом післявоєнного сталінського неокласицизму. Центральні зали станції, з’єднані між собою проходами-порталами, вражають своїм дизайном та величчю. Пілони станції облицьовані коричнево-рожевим мармуром, а в нішах розміщено бюсти провідних діячів науки та культури.

Дивовижні оточення

Навколо станції «Університет» розташовано багато цікавих місць. Поруч розташований Ботанічний сад імені Фоміна, де можна насолодитися красою природи в самому центрі міста. Також неподалік розташований Володимирський собор та Національний педагогічний університет імені Драгоманова. Ці місця роблять станцію не лише транспортним вузлом, але й культурним центром.

Архітектурні деталі

Наземний вестибюль станції являє собою квадратну будівлю з куполом зі збірного залізобетону, розташовану на бульварі Тараса Шевченка. Величності цьому місцю додають короткі колонади, що прикрашають вхід на територію Ботанічного саду. Над кожною з вхідних дверей вестибюля розміщені алюмінієві вензелі з буквами «М» – унікальні для київського метро.

Підземна магія

Підземний вестибюль станції «Університет» дивує своїм освітленням, яке було вперше застосоване архітектором А. Н. Душкіним на станції «Кропоткінська» Московського метрополітену. Закарнізне підсвічування створює атмосферу затишку та таємничості. Раніше у бокових залах були вмонтовані лампи, які вмикалися при наближенні поїзда, але з часом цю систему було демонтовано.

Мармурові скарби

Мармур, яким облицьована станція, багатий на скам’янілі залишки доісторичних тварин. Наприклад, під бюстом Максима Горького можна знайти великі зрізи раковин амонітів. Це додає станції ще більше історичної цінності та загадковості.

Символ міста

Станція «Університет» не лише важлива транспортна артерія, але й справжня перлина архітектури та історії Києва. Її унікальність та краса притягують як місцевих мешканців, так і туристів, роблячи кожну поїздку метро справжньою подорожжю у часі.

Запис Станція метро «Університет» спершу з'явиться на .